Сьогодні закінчується моє тижневе перебування в Канаді. За цей час я встигла прочитати декілька лекцій, взяти участь в Оттавському безпековому форумі та експертних дискусіях місцевих аналітичних центрів, поспілкуватися з представниками МЗС і МО, дипломатами і журналістами, студентами і таксистами.
Декілька загальних вражень.
1. Максимальна публічна підтримка Україні і хороброму українському народові, який виборює свою і європейську свободу ціною власного життя. Всюди. В реакції на український паспорт в аеропортах та готелях. У словах підтримки і теплих поглядах абсолютно незнайомих людей. У жовто-блакитних прапорах у вітринах магазинів і на ганках приватних будинків. У питаннях журналістів і промовах keynore спікерів. У фандрейзінгових кампаніях на допомогу Україні на студентських вечірках і престижних конференціях. Це торкає, мотивує і змушує пишатися нашим народом і нашою країною ще більше.
2. Разом з тим в Канаді лише зараз поступово приходить усвідомлення того, що насправді відбувається в нашій частині світу. Для канадців російське вторгнення стало не просто wake up call, а пробудженням у новій реальності. Приблизно так, якби ви все життя прожили в маленькому спокійному містечку з термальними водами, радіючи що не доводиться платити за воду і опалення, аж раптом зрозуміли, що весь цей час сиділи на сплячому вулкані. І от тепер, поки ви солодко спали розніжені спа-процедурами, вулкан прокинувся і готовий вибухнути у будь-який момент. І тепер ви змушені одночасно думати, як діяти під час виверження, кому із сусідів раніше допомагати і взагалі як з цим жити далі. Бо навіть коли лава застигне і попіл уляжеться, як було вже не буде. Усвідомлення здатності сплячого вулкану періодично прокидатися і руйнувати все на своєму шляху не дозволить вам повернутися до звичного безбентежного життя. Так само російська повномасштабна війна в Україні спричинила зсув свідомості у канадців – насамперед у сприйнятті власної безпеки, глобальної безпекової архітектури та нових загроз, які не обмежуються кліматичними змінами і збереженням мов корінних народів на межі зникнення. Як сказав один із експертів, «ми наївно вважали, що якщо після 1990-х років у Росію прийшов МакДональдс, то вестернізація і демократизація пострадянського простору пройшла успішно. Тож, можна в цілому розлабитися і віддати на відкуп США вирішення тих незначних питань, які періодчино потребують нашої уваги. З першими вибухами в Києві – столиці найбільшої європейської країни і партнера НАТО – прийшло усвідомлення того, що світ перестав бути безпечним, а значить потрібно включатися і реагувати на нові зміни по-новому. Саме від цієї неготовності мислити і формувати політику у категоріях національної безпеки, а не сталого розвитку – і панічні заголовки газет про ядерний апокаліпсис, і запитання більшості експертів – коли та за яких умов путін готовий натиснути на червону кнопку.
3. Зміни у сприйнятті рівня існуючих загроз змусили замислитися і над розвитком власного оборонного комплексу, виробництва зброї, розбудови ЗС та перегляду держбюджету. Для стороннього спостерігача з України, який кожного дня прокидається і засинає з новинами про кількість загиблих під обстрілами дітей і жінок, розмови про бюрократичні складнощі перерозподілу бюджетних статей і перепідпорядкування окремих держагенцій і відомств виглядають як знущання. Але в якийсь момент розумієш, що для Канади сам факт того, що на найвищому рівні обговорюється необхідність посилення безпекового блоку – це вже прогрес. Бо досі такі дискусії серед експертів зазвичай викликали роздратування і звинувачення у сек’юритизації внутрішньої політики «яструбами» з канадського «правого сектору».
4. На цьому тлі посилення Росії – та Китаю – в Балтійському регіоні, Арктиці та Африці з категорії можливих ризиків переходить у категорію реальних загроз для Канади. Тож, меседж про те, що від реакції Заходу на агресивні дії Росії зараз залежатимуть і подальші кроки Китаю – спрацьовує значно краще, ніж просто заклики надати допомогу Україні.
5. Продовольча безпека – питання «що робити, якщо ані Україна, ані Росія не зможуть забезпечити світ зерном та іншими агропромисловими товарами» змушує вже зараз шукати альтернативи у Мексиці та Південній Америці. Експерти відзначають, що наразі йдеться скоріше про кризовий менеджмент, але на майбутнє виникнення альтернативних логістичних ланцюгів може значно вплинути на перерозподіл ринку в цілому. З новими виробниками, постачальниками і посередниками.
6. Енергетична безпека – поки більшість країн світу думає над тим, как обійтися без російської нафти і газу, канадське експертне середовище замислюється над тим, як швидко розбудувати інфраструктуру і налагодити поставки власних енергоносіїв до країн Балтії, з якими Канаду традиційно зв’язують особливо тісні партнерські відносини. Вигода очевидна – і для економіки Канади, і для безпеки Литви, Латвії та Естонії.
7. Ну, і зовсім мала ложка російського дьогтю у бочці канадсько-українського меду. Не дивлячись на загалом дуже позитивне сприйняття України і беззаперечну підтримку нашої боротьби за незалежність, розслаблятися точно не варто. Я не є фахівцем з Канади і мої суб’єктивні враження за тиждень спілкування у обмеженій інформаційній бульбашці, звісно, можуть бути викривленими. Але все ж, в якийсь момент мені здалося, що наше уособлення Канади в образі умовної Христі Фриланд – яка «настільки своя, що все і так розуміє сама», є дещо перебільшеним оптимізмом. На інтуїтивному рівні нам вірять і підтримують, але все ж багато хто обережно цікавиться станом російськомовного населення, рівнем проросійських настроїв в українському суспільстві, ризиками подальшої поляризації та радикалізації настроїв, заходами по боротьбі з пропагандою і дезінформацією і тд. На днях я вже писала про явно провокативне запитання однієї з «експерток» про небезпеку передачі Канадою зброї «українським неонацистським батальйонам на кшталт Айдару». На загальному тлі, одне запитання – це не показник, але сигнал того, що в академічних та експертних колах боротьба триває не менш запекло, ніж на військовому фронті чи дипломатичній ниві. І навіть найбільш дружні до нас країни вимагають постійної присутності в інформаційному полі, аби такими і залишатися.
А загалом Канада прекрасна. І якби не «комплекс врятованого», який весь час викликає докори сумління, що я долею випадку на момент вторгнення була не в Україні, а за кордоном, то можна було б навіть радіти весні. Навіть при канадських мінус 10.
Yevgeniye Gaber
Холодній весні 2022-го…
