KAFKASSAM – Kafkasya Stratejik Araştırmalar Merkezi

  1. Anasayfa
  2. »
  3. Rusya
  4. »
  5. Євгенія Габер: Про столи, символи і протокольну мову дипломатії

Євгенія Габер: Про столи, символи і протокольну мову дипломатії

Kafkassam Editör Kafkassam Editör - - 10 dk okuma süresi
346 0

Про розмір столу, за яким Путін зустрів президента Макрона у Кремлі, не написав хіба що лінивий. А не лінивий зробив ще й з десяток мемів в інтернеті.

За офіційними поясненнями, такий розмір столу був обумовлений необхідністю “соціального дистанціювання” двох лідерів через відмову Еманюеля Макрона здавати тест на ковід. Втім, історія знає багато випадків, коли до протокольних хитрощів вдавались саме для “дипломатичного дистанціювання”.

Мабуть, найбільш відомим в цьому сенсі є випадок, коли після скандалу з “Кольчугами” для “дистанціювання” від президента Кучми на Празькому саміті НАТО у далекому 2002 році було чи не вперше використано “алфавітну розсадку” делегацій згідно з французькою мовою. Хоча в Північноатлантичному альянсі дійсно дві робочі мови (англійська і французька), зазвичай саме англійська є основною “мовою протоколу”. Оскільки розташування табличок з назвами країн визначається за алфавітом, в такому разі українська делегація мала би сидіти поруч з делегаціями США та Сполученого Королівства (Ukraine – United Kingdom – United States of America). Натомість, використання французької дозволило цей порядок змінити кардинальним чином (l’Ukraine – les États Unis – Le Royaume-Uni). Хоча офіційно цю версію протокол відкидав, учасники подій недвозначно натякають на її достовірність.

(Писали про це і в українських ЗМІ, наприклад тут: https://www.pravda.com.ua/rus/news/2002/11/22/4370530/)

Ширина столу, за яким проводяться тет-а-тети перших осіб, також часто слугує демонстрацією поточного стану двосторонніх відносин, або ж намірів приймаючої сторони та її позиції у переговорах.

Так, наприклад, колишня керівниця служби протоколу Білого Дому Капрісія Маршалл згадує, як вона готувала зустріч Обами і Путіна для “перезавантаження відносин”:

“Як керівник протоколу президента Барака Обами, я мала велику честь вітати високопоставлених гостей від імені президента, будувати мости з іноземними дипломатами та подорожувати з президентом, щоб консультувати його з питань матеріально-технічного забезпечення та міжкультурних комунікацій. “Накривання столу” для дипломатичних переговорів — у прямому й переносному сенсі — було головним пріоритетом, і я намагалася врахувати кожен нюанс, який міг би дати моєму президенту додаткову перевагу за цим столом.

Дипломатичний протокол має дві основні цілі: налагодити або встановити зв’язок та переконати, наблизити співрозмовника до вашої логіки мислення. Кожен елемент, який розглядає команда протоколу, використовується з однією (або обома) із цих цілей. Протоколісти аналізують такі елементи, як розмір кімнати (чи вибрана кімната комфортна за розміром або настільки велика, що гість відчуває себе так, ніби вона його “проковтнула”?), місця для сидіння (чи однакові за висотою і розміром? м’які і комфортні для дружньої бесіди крісла чи не дуже зручні стільці, які заохочуюють учасників перемовин закінчити роботу в призначений час?), логістичні питання під час прибуття та відправлення (чи будуть обмеження для пересування преси та персоналу – чи домінуватиме відчуття контролю над ситуацією чи постійні рухи людей навколо відволікатимуть та викликатимуть роздратування?).

Іноді метою може бути створення приємної атмосфери; іноді – ефективність і продуктивність переговорів, але повага завжди має першочергове значення. Протокольні команди ніколи не використовують свої інструменти, аби принизити іншого колегу або навмисно створювати комусь проблеми. Ми прагнемо знайти моменти, насамперед аби посилити переваги нашої сторони. Перш за все, ми шукаємо способи для максимально ефективної взаємодії сторін із заздалегідь визначеною кінцевою метою.

Коли Обама і Путін зустрічалися в 2012 році на саміті G-20 в Лос-Кабосі, Мексика, моя команда і я використовували конкретні інструменти протоколу, щоб залучити Путіна до розмови способами, які викликали б повагу, але й давали нам перевагу в переговорах. Головною метою було відійти у відносинах від атмосфери недовіри до порозуміння та співпраці, продовжити наші зусилля по перезавантаженню відносин між США та Росією.

Сполучені Штати були приймаючою стороною , тому багато елементів зустрічі були під нашим контролем. Ми вибрали невелику кімнату, щоб зблизити двох лідерів і створити відчуття атмосфери співпраці. З цією ж метою ми вибрали вузький стіл, щоб забезпечити більш інтимне обговорення, і внесли відчуття тепла за допомогою ламп з теплим світлом і настільних композицій із зелені (заспокійливий колір, без запаху)…”

(Повна версія інтерв’ю: https://www.politico.com/news/magazine/2021/06/15/summit-prep-biden-putin-obama-protocol-494586)

А от ще одна деталь антуражу зустрічі з Макроном, схоже, що залишилась непоміченою широкому загалу. А шкода. Бо це – вже фірмовий знак російського дипломатичного протоколу, який як раз таки часто має на меті і “проковтнути гостя” розміром зали, і принизити нагадуваннями про найбільш складні сторінки спільної історії.

Так, наприклад, під час візиту президента Ердогана до Росії на тлі загострення протистояння в сирійському Ідлібі у 2020 році, гостинний господар Кремля потурбувався, аби турецька делегація чекала його годину в ногах у російської імператриці Катерини ІІ, якій свого часу Османська імперія програла всі війни, втративши в т.ч. і Крим.

А от Макрона в Москві зустрічав вже мармуровий Олександр ІІ – російський імператор, який, за словами одного із сучасних французьких коментаторів, “потопив в крові польське національно-визвольне повстання 1863–1864 рр. проти російського самодержавства, в якому на стороні Польщі виступали також українці та литовці. А тодішній імператор Франції Наполеон ІІІ не поворухнув і пальцем, аби надати очікувану допомогу та якось спробувати врятувати Польщу”…

Правда, були й інші випадки, коли вже росіянам доводилось ніяковіти. Скажімо, як на зустрічі Лаврова з Пашиняном, коли протоколістам явно не вистачило одного прапору. Звичайно, можна це пояснити різним рівнем делегацій (прем’єр “приймає” міністра закордонних справ). А можна побачити в цьому і “осад”, який залишився у вірменського прем’єра після другої Карабаської війни і, м’яко кажучи, не надто активної підтримки Росії в протистоянні з Азербайджаном.

Хоча моє улюблене – це мабуть постановочне фото Головнокомандуючого ВМС Японії з російським колегою на фоні портрета адмірала Хейкатиро Того. Саме під його керівництвом японський флот завдав нищівного удару по російській 2-й ескадрі Тихоокеанського флоту у Цусимській битві під час російсько-японської війни 1904-1905 років…

От і не вірте після цього, що випадковості не випадкові))

Дипломатичний_протокол – можливість сказати все, не говорячи ні слова.

Більше цікавих кейсів – у фотографіях в пості та за хештегом protocol.

Євгенія Габер

İlgili Yazılar

Bir cevap yazın

E-posta hesabınız yayımlanmayacak. Gerekli alanlar * ile işaretlenmişlerdir